Після самоушкодження людина може мати відчуття короткочасної свободи та вивільнення від складних емоційних переживань. Але причина цих переживань та страждань не зникає і така поведінка повторюється знову. Водночас, у деяких людей самоушкодження також може викликати ще важчі емоції та погіршити самопочуття.

Деякі люди описують самоушкодження як спосіб:

• виразити те, що важко передати словами;
• перетворити невидимі думки чи почуття на щось видиме;
• змінити емоційний біль на фізичний;
• зменшити непереборні емоційні почуття або думки;
• отримати відчуття певного контролю;
• покарати себе за свої почуття і переживання;
• змусити себе відчувати хоч щось (через відчуття пустоти всередині);
• показати, що вони потребують допомоги.

Хто зазвичай завдає собі самоушкодження?

Самоушкоджувальна поведінка характерна для людей різного віку, зокрема, поширеність серед підлітків становить 18%. Хоча шкоду наносять собі переважно жінки, все ж завершені самогубства поширеніші серед чоловіків.

Які фактори ризику виникнення самоушкоджувальної поведінки:

• психічні захворювання (депресія, тривога, межові розлади особистості, розлади харчової поведінки);
• молода людина без піклування батьків чи опікунів;
• вразливі групи населення, які зазнають дискримінації (ЛГБТ, ВІЛ-позитивні, біженці, мігранти, увʼязнені тощо);
• загибель близьких людей через самогубство.

На що потрібно звернути увагу, якщо запідозрено самоушкоджувальну поведінку:

• наявність шрамів;
• носіння одягу з довгими рукавами, навіть у спекотну погоду;
• розмови про відчуття знецінення та безпорадності;
• свіжі порізи, синці, сліди опіків;
• часті повідомлення про випадкові поранення;
• емоційна нестабільність та непередбачуваність.

Важливо не засуджувати та не боятися такої поведінки, якщо помітили її у близької людини. Намагайтеся всіляко її підтримати. Не бійтеся спробувати поговорити з нею про її переживання. Дайте зрозуміти, що ви хочете допомогти і підтримати.

Що робити у випадку проявів такої поведінки:

• якщо ви доросла людина, то у разі появи у вас самоушкоджувальної поведінки, зверніться за допомогою до сімейного лікаря або до фахівця з психічної допомоги;
• якщо ви неповнолітній — попросіть допомоги у батьків чи дорослих, яким ви довіряєте;
• якщо ви спеціаліст (сімейний лікар, соціальний працівник, педагог, священник або надаєте іншу соціальну підтримку), можете розповісти батькам та дітям/підліткам про самоушкоджувальну поведінку і допомогти з плануванням надання підтримки.

Матеріал підготовлено в рамках Всеукраїнської програми з ментального здоров’я «Ти як?», ініційованої першою леді Оленою Зеленською.